Здається настрій мій
Залежить від чогось такого,
Що в небуття з прожогом відліта.
Іще відношусь сам до себе строго
Чогось від себе хочу в нестарі мої літа.
А може вже пора життю радіти
І до людей не ставитись згори?
І вже горіти – доля раз горіти.
Одна людина чи навряд згорить.
Людина вимовити зможе себе іншій
Очима, що тримаються за небо.
І може зрозуміє хтось ще більше
І зовсім мало буде йому треба.
У сліз падінні з радощів чи з болю
Є дивний усміх, схожа таїна.
Говорять сходяться й гора з горою.
А для людини й зовсім меж нема.
І мрію я про те щоб настрій був не ззовні.
Щоб він був як вогонь, що сам себе не їсть.
Що йде до всіх з відкритої долоні
І палить на путі зневагу, заздрість, злість.
2003