Ти підеш и більше не прийдеш,
Що минуло вже не повернеш,
Не торкнутися вустами о вуста;
Ніч безмежна стала більш тяжка.
Гіркота від сліз, полон думок про тебе.
Навкруги здіймається примхливий вітерець,
А вгорі синіє рідне запорізьке небо.
І не зчуюсь як ледь-ледь поволі
Я зустріну світанкові зорі,
Промучаюсь весь час до рання,
Згадуючи смутки і надбання.
Прикро, що той біль в моїй душі
Хоча б частково не відчуть тобі.