У снах моїх небесні флейти грають,
І щось тремтить у зраненій душі,
Поміж зірками твої очі сяють –
Нестерпно рідні, а колись чужі.
Нехай зірки співають про кохання ! –
Мені не вистачає справжніх слів.
Ти мов світанок, я немов смеркання,
Я – плач і смуток, ти – веселий спів.
Ти – радість, твої сестри – ніжні квіти.
Ти – чисте небо і усміхнена весна,
Я – дощ рясний, сумний осіннній вітер,
Зів’яле листя або музика сумна.
Чи може сонце з ніччю поєднатись
Не в божевільних снах, а наяву ?
Чи можна без надії сподіватись ? –
З роздертим навпіл серцем я живу:
Хоч знаю я, що мабуть, неможливо,
Здолавши страх, з’єднати два світи,
Я не втрачаю віри в світле диво,
У казку, де мене кохаєш ти...
Січень 2004 р.