***
Нас мало – юних, білокрилих,
ще не загублених у млі,
іще закоханих невміло
в дитячу усмішку землі.
Ми тільки відсвіт у загравах,
ми лиш птахи, ми живемо
в зачаруванні плям яскравих,
у чергуванні «і» та «о».
Ми тільки тьмяний цвіт мигдальний,
ми тільки першопутній сніг,
тонкий відтінок, відзвук дальній,-
та ми прийшли в зловісний вік.
Нависнув, хижий, як безодня,
та що нам грім його тривог?
Ми так незаймано бездомні,
І з нами зорі, вітер, Бог.
Оригинал
Нас мало — юных, окрыленных,
не задохнувшихся в пыли,
еще простых, еще влюбленных
в улыбку детскую земли.
Мы только шорох в старых парках,
мы только птицы, мы живем
в очарованьи пятен ярких,
в чередованьи звуковом.
Мы только мутный цвет миндальный,
мы только первопутный снег,
оттенок тонкий, отзвук дальний,—
но мы пришли в зловещий век.
Навис он, грубый и огромный,
но что нам гром его тревог?
Мы целомудренно бездомны,
и с нами звезды, ветер, Бог.