Я щось пам"ятаю
Не дуже яскраво, але щось памятаю;
був я дитина тоді - мав сім років,
це доре я знаю, бож мама казала мені.
В селі невеликім жили ми спокійно...
Не село-ж там було, а хутір Щоми.
До уїзда Зінків підпадав він
у Грунській, Полтави, волості.
Як дівчина-юначка була ще
моя мама до школи жінської ходила
- "начальна народна школа жіноча"
і успішно, першого вересня в 1909,
досвідчення своє получила.
Бразуль, представник шкільного совіта,
шкільний документ цей під № 469,
у присутні тьрох свідок совіта, підписав.
Козак Полтавець Нестеров
і селянка Мотря із дому Колач,
батьки моєї мами були,
про них не памятяю вже нічого
- а серце рветься, хоч і плач...
Афанасій Феодорович Щома
мій батько - великий герой!
Пересліджений, ховався як міг
аж до землі бразилійської вбіг...
Не бажав він партійцем ставати,
любив Україну і хотів зберігати
волю її - та за неї навіть вмирати,
присягу прийняв у повстанчій сімї...
У просторах Росії ховався,
але для ворожої сили не здався!
Сорок пятого року приїхав додому,
обійняв сильно нас і нашу мамусю...
Нас було двох дітей - я та Маруся сестра.
- Збираймося скоро, часу не втрачаймо.
Як швидше все наше тут залишаймо!
І так ми дороги чужі упізнали
- аж до бразилійської свободи пристали.
2007 р.