Этот песенный цикл по мотивам классических хокку и танка был написан в 1995
году и опубликован в антологии "Початки" издательства Смолоскип.
Авторское чтение стихов под японскую музыку можно послушать по ссылке:
https://disk.yandex.ru/d/SzHht_4xMXh6ng
=====================
=====================
ЯПОНСЬКІ НАСПІВИ
Посвята Л.
1
З саквами й настроєм легким
Переступив поріг,
Без жалю свій покинув дім
Для тисячі доріг.
Так поривався я знайти
Щось в світі чарівне,
Що навіть сестри і брати
Не втримали мене.
“Бувайте!” - весело гукнув,
Брилем востаннє їм змахнув
Через полів межу…
Коли вернусь - не знаю я,
Не жди мене, сім’я моя,
“Щасливо!” - всім скажу.
А щастя в кожного своє -
В спокої чи в труді,
Тим радість затишок дає,
Тим - роки молоді,
Тому - малих онуків круг,
А іншому - жона,
Тому - книжки,чи вірний друг,
Чи музика бучна.
А я ще змалечку такий,
Відлюдник і неговіркий,
Чому - не знаю сам.
Не знаю ще, куди піду,
Та щастя все ж своє знайду
Десь у блакиті там.
2
Через тихий струмок
Гарно влітку брести
І з суріпки вінок
По дорозі сплести.
Дві маленькі хатинки
На кручі висять,
Золоті порошинки
В повітрі тремтять.
Цілий вік у дорозі -
Мов хвиля морська!
Не спинюсь на порозі,
Бо доля втіка.
3
Я бачу, ти до гір не звик
І мабуть, заблукав.
Спинись, самотній мандрівник,
Це ж вечір вже настав.
Куди ти підеш сам вночі,
Забув про урвищ дим?
Не хочеш говорить - мовчи,
Та гостем будь моїм.
Чим на холодній спать землі
У заростях хвощу,
Переночуєш у теплі,
І чаєм пригощу.
І звідки взявся ти такий,
Напевне, звіддалік?
Якийсь похмурий і шорсткий,
Чудний ти чоловік!
У нас такий прегарний край,
А ти спішиш - куди?
А втім, заходь, не забувай,
Радітиму завжди.
4
Чи забуть колись я зможу,
Як збирала мальви квіти
І поклала в узголів’я
Цей рожевий зорепад?
Чи забуть колись я зможу
Холод росяний світанку,
Що зігнав з небес всі зорі,
Ніби сон з твоїх повік?
Чи забуть колись я зможу,
Як пішов ти - і ні разу
Не оглянувся на білу
Хижку між зелених гір?
Чи забуть колись я зможу,
Як стояла і дивилась,
А слова усі замерзли,
Мов побив їх раптом град?
5
Мій пане, ти того й не знав,
А я одним живу.
До Острова Духмяних Трав
На човні допливу.
Там променяться солов’їв
Високі голоси,
Джмелів здіймаються рої
Від помаху коси.
М’якими травами встелю
Свій човен із сосни,
Глибокі глечики наллю
Я медом запашним.
Вернуся ще до темноти,
У дім пустий зайду …
Хоч знов мене покинув ти,
Та я тебе знайду.
Вінками свіжої трави
Я вистелю поріг,
Складу їх вище голови -
Щоб ти піти не зміг.
6
Чогось так радісно мені,
Знайомі все місця.
Вернувся в гори навесні -
І знов дівчина ця.
Поки ми бесіду вели
Під пісню негучну,
В Долині Кленів розцвіли
Всі вишні в ніч одну.
І засміялася вона,
І гілочку дала:
“Оце уже сама весна
В гостях у нас була!”
А я сказав, що в інший раз
І осінь приведу.
Чого ж так посмутніла враз?
“Не приведи біду.”
7
Попрощаюся з тобою -
Не в останній раз…
Скільки хмар над головою
Пропливає в нас!
І нащо їм вітер крила
В довгий шлях дає?
І нащо ті хмари вкрили
Серденько моє?
І нащо ніяк не можу
Обігнати їх?
І нащо не потривожу
Мир очей твоїх?
І нащо так поспішає
Осінь на вітрах?
І нащо тебе кохаю
Тільки у піснях?
8
Почекай же ще, зостанься -
Хоч на мить ту коротеньку,
Поки полум’я не згасне,
І вогонь не догорить.
Почекай же ще, зостанься,
Дай, на тебе надивлюся -
Поки вітер не розкриє
З диким посвистом дверей.
Почекай же ще, зостанься,
Озирнись на мене, любий, -
І впаде мій тихий усміх
Квіткою тобі до ніг.
Почекай же ще, зостанься,
Ти зібрав сакви в дорогу,
Та забув мій поцілунок,
Забери його - і йди.
9
Мабуть, твої широкі рукави
Змішалися зі стеблами трави -
І змахують весь час услід мені.
Атласними стрічками кімоно
Ти заквітчала річки полотно,
Щоб я не збивсь з дороги на коні.
Тримаєш зір ліхтарики в руках
І вказуєш мені додому шлях -
Між вітряних долин
Привітно сяє стежка… Повернуть?
Та я ступив уже на іншу путь.
Вже пізно - я один.
10
Цілу ніч холодні дмуть вітри.
Я мовчу. І ти не говори.
Не дивись на полум’я в печі,
Не буди підземних вод ключі,
Що нуртують десь у глибині.
Бо нестримність їх - страшна мені.
Бо боюсь лишитись я одна,
Як впаде між нами ця стіна,
Бо боюсь - не втримаю тебе,
Не розлуки - я боюсь себе!
Краще не розбить мовчання мур,
Краще не збудить підземних бур,
Краще жить спокійно - як колись…
Тільки ж хвилі ті вже піднялись.
11
Опівночі міняють течію
Протоки хмар в небесному краю.
На захід верхні повертають путь,
Що срібний місяць в пелені несуть.
А нижні хмари линуть всі на схід,
Несуть від брата сонцеві привіт.
Мов два світила, у розлуці ми,
Розділені дорогами й людьми.
Я шлю до тебе за гінцем гінця,
Та ти не впізнаєш мого лиця.
На вітер кинув ти свої пісні,
Лишились тільки тіні їх мені.
Ми стоїмо на зведенім мосту,
А руки зустрічають пустоту.
Мов кораблі, ми пройдем пліч-о-пліч,
Аж поки в темну скотимося ніч.
12
Що після себе світові я залишу?
Вишні - весні,
Літу - голос зозулі,
Осені - клени червоні.
Що після себе світові я залишу?
Зорям - холодні струмки,
Сонцю - широкі ріки,
Місяцю - тихі озера.
Що ж після себе тобі я лишити зможу?
Тільки хатинку в горах,
І човен, засипаний листям,
І згасле багаття.
Що ж після себе тобі я лишити зможу?
Тільки могильний цей камінь,
І лютню стару,
І несповнену ніжність…
13
Шати гір моїх зелених,
Вкрийте голову мою!
Все одно ти йдеш від мене,
І печалі не втаю.
Ні один гірський струмочок
Не стікає до ріки.
А мені - лишивсь листочок
Із недбалої руки.
Все одно тобі - що стріха,
Що небес прозорий дах,
А мені - остання втіха -
Чорні клени у горах.
Навесні одягнуть клени
Знов убрання молоде…
Все одно ти йдеш від мене -
Це життя від мене йде.
14
Не дміть, гірські вітри, цієї ночі,
Під ковдрою холодного туману
Нехай у сні забудусь хоч на мить.
Не дміть, гірські вітри, цієї ночі,-
Нехай уранці знов спокійно встану,
І довгий шлях в очах замиготить.
А вітер з гір прийшов перед світанком,
І розтривожив пам’яті затоку -
Чи то твоя рука торкнулась серця?
А вітер з гір прийшов перед світанком,
І розливав на небосхил широкий
Сумних очей озерця.
А я не міг наважитись рушати,
Та все ж піднявся і пішов поволі,
Мов хмара, що чужій покірна силі.
А я не міг наважитись рушати,
Та все ж скоривсь - чиїй, не знаю, волі -
А може, просто - власному безвіллю.
15
Вечірні дзвони пропливли.
Я знаю - це вже по мені
Вечірні дзвони пропливли
В країну золотої мли.
І дивно - ніби й не журюсь,
І навіть думи не сумні,
І дивно так, що не журюсь,
Хоч вже скінчилися пісні.
А вже ж і я сама пливу
На тім вечірньому плоту,
А вже ж і я сама пливу
В країну золотої мли,
І дивно - ніби й не боюсь,
Хоч бачу знизу висоту,
І дивно так, що не боюсь,
Хоч вже і дзвони відгули.
Не знаю, чи навік засну,
Та застилає очі мла.
Не знаю, чи навік засну,
Чи може, встану ще зі сну…
Та пісню цю лишу тобі -
Не забувай, що я була,
І серце я лишу тобі,
Що мла приспати не могла.
16
На схилах гір слідів ти не лишаєш,
Мов сон, пройшла по них.
Осінніми стежинами блукаю
Між кленів молодих.
Ступаєш легко, ніби дика сарна.
Як бранець, я іду.
На обрії загусло небо хмарне…
Коли ж тебе знайду?
17
Не плач, цикадо, у росі,
І для небесних зір нема
Любові без розлуки.
Не плач, цикадо, у росі,
Он бачиш - вже іде зима
На ці просторі луки.
І ти заснеш солодким сном,
В заметах снігових пісень
Своє забудеш горе.
Так! ти заснеш солодким сном,
Коли зіллються ніч і день
В одне ласкаве море.
А я на холоді лишусь -
І буду бачить, як навкруг
Все облітає, в’яне…
Так! я на холоді лишусь,
Немов якийсь злочинний дух,
На безвість вітром гнаний…
18
Покинутий притулок у горах
Навідав знову лютої зими -
Покинутий притулок у горах
Заслали хуги білі килими.
Стоїть маленька хижка, вся в льоду…
Та я вогонь під снігом розкладу.
А полум’я - мов маки навесні -
Ті, що цвіли серед пахучих трав.
А полум’я - мов маки навесні,
Що я в полях колись для тебе рвав,-
Мов той червоний маковий вінок,
Що надівала ти його в танок.
А полум’я - немов підступний звір,
Над беззахисним серцем нависа.
А полум’я - немов підступний звір,
Оманлива мені його краса!
Вона збудила спомини про ту,
Що не прийде в цю білу німоту.
19
З двох сторін крізь молоду листву
Зависає водоспадів вир,
З двох сторін крізь молоду листву
Пломеніють грізні очі гір.
Я до тебе цілий день пливу
Через сонця золотаву шир,
Я до тебе цілу ніч пливу
Через тіні мерехтливих зір.
Не змовкає лютня у руках,
Попливли мелодіями дні.
Не змовкає лютня у руках,
Не згасає серце у вогні.
Не знайду в твою країну шлях -
Видно, він заказаний мені.
Не знайду в твою країну шлях,
Та знайдуть тебе мої пісні.
20
Прокинувсь раптом на зорі
Від променів з вікна:
Сяйнула вишня угорі,
Немов сама весна.
Я біг в небесну далину,
Хотів спіймать мою весну,
Та так і не здогнав.
В оману, мріє, ти ввела,
Не вишня - хмара то була,
Що й слід її розтав.
Колись в далекому краю
Крізь вишень ніжний цвіт
Я бачив посмішку твою.
І хай немало літ
Спливло, мов листя по воді,
Я знову лину - як тоді-
До уст твоїх весни…
А ти смієшся далі все,
А вітер голос твій несе
В мої самотні сни.
21
По ріці Блакитний Водоспад
Пробігають хвилі і човни,
По ріці Блакитний Водоспад
Пропливає лодія весни.
Ту весну уже не повернуть,
Що для нас найпершою була,
Ту весну уже не повернуть,
Що на гілці вишні розцвіла.
Біла гілка вишні у руці
Раптом знову юність нагада-
Біла гілка вишні у руці,
І весняна радісна вода.
22
Іноді враз помітиш,
Як швидко зникає роса-
Ніби робити їй нічого
В цьому нечистому світі.
Іноді враз помітиш,
Як затемняє пилюка
Дзеркала чистоту-
Хіба це не образ землі?
Сумний він, цей світ!
Навіть коли розцвітають вишні.
Навіть тоді… А все ж
Очі твої
Несли в собі відблиски ранку,
Несплямленої чистоти.
Та я пройшов мимо неї,
Вже щастя ніде не знайду.
А все ж
Сльозами своїми омию
Дзеркало темне життя -
Хай там, де впадуть мої сльози,
Відкриється світлу воно.
1995
===================
===================
Публикация восстановлена 4.12.2023
По отдельности стихи цикла опубликованы в рубрике "Японские напевы"