Альбом для художника
***
Готичний шрифт, високий друк
На цей старий розбитий брук
Лягає косо недарма,
Дихнеш теплом - і вже нема.
А за вікном сокири стук,
І сірий дим, і чорний крук,
І на морозі голоси
Стають тонкі.
Тепла у мене не проси -
Цілунки рук
Мов лід хрусткі.
А літери спливають вниз,
Заходьте, пане Гутенберг,
Це вже не сон.
Дивіться - книга. Гострий ліс
Зметнувся з гуркотом на верх
Зелених крон.
Скуштуєм піну теплих бризк
Солодких грон.
Тебе я ледве пізнаю,
А вже себе і поготів -
У тих лісах…
Та силоміць
Мене збираєш по світах.
Чому лишитись не схотів?
Ну, хоч в останньому краю
Нескутих лиць…
1996
***
Лютер ніколи не був у Лютеції
Людно там люто
Лютер любив любисток і лілії в лузі
Лютер сподобався Музі
Тільки вона не злюбилась йому
Лютер пішов у тюрму власної віри
Люди не звірі
Це щось таке незбагненне
Не вір - перевір
І ще перевір відмір і відріж
Вигостри вірою ніж
На лілії в лузі
Мало у Лютера друзів
А Муза?
Де ти пішла
Чи лишалася з ним до кінця?
1996
***
Я лишилась одна.
В цілім світі одна.
Між людьми ходила немов по пустелі.
А обрій пустелі замкнула стіна,
І за нею марились гострі скелі.
Щось марилось там,
Клекотіли орли,
Висіли висоти як срібні собори,
Щось марилось там,
Ніби люди жили,
Ніби кликав мене хтось піднятись на гори.
А хто там живе,
І чи зможу дійти,
І як ще зустрінуть краї невідомі?
І хмари злітали як білі плоти,
А я лишалась у темному домі.
Я лишалась одна,
І співала одна,
І злюбила пісні і самотність одвіку.
Та в горах так лунко бриніла струна,
Що схотілось мені побачить музику.
А хто там грає, що серце горить,
Що небо горить різнобарвним промінням?
А хто б і мене міг пісень тих навчить,
Що на них озивається навіть каміння?
А хто мене любить як душу свою?
І як же тепер - в самоті до останку?
…Одна в цій пустелі самотній стою,
Віки вже стою.
І чекаю світанку.
1995
***
Любов моя, а звідкіля ти родом?
“Хто мати моя і брати мої?”
Дивлюсь на тебе-ніби на картину -
І руку Майстра впізнаю.
Де ти живеш, скажи, коханий -
Чи сам забув?
А я ще добре, добре пам’ятаю:
Зелені луки, яблуневий цвіт.
Під пальмами моя хатинка.
Напій з гранати.
Постукай - вже тепер недовго
Тобі чекати.
1996
Колодязь
Схиляється, схиляється
Все нижче голова -
В задумі довгій, непоборній.
А тут така м’яка трава, полудня тиша.
Вночі проваллям чорним
Обернеться блакитний круг,
І зорі заколише
Повільна глибина.
Не пий проміння з рук -
Цим серця не натішиш,
Дивись - іде Вона.
Розпечені потоком мідні руди,
Схилилось сонце
На пізній водопій до темних зіль.
Розправ з утоми груди
І камінь відвали.
Іде твоя сестра. Рахіль.
1996
***
Останній день зими.
У високості - високосний рік
Пливе пухким димком над містом.
Та вранішні дими вже стомлено обвисли.
Риплять автобуси захриплим тенорком.
А місяць не зайшов над містом
В останній день зими…
1996
***
Блакитний сніг. Відлига.
Креше кригу кресало сонця.
Кремінці в корі.
Виблискують вологі волоконця,
Морозні дзеркала тріщать вгорі.
І раптом все розколеться на друзки,
Розвіється на іскри крижані -
Так сонячно мереживні галузки
Звиваються струмками на вікні!
1996
***
Промінь полум’я
Навкруги гнота
Темне золото
Нитку огорта
Перерізана
Наскрізь темнота
В очі тінями
Сивими вроста
Промінь полум’я
Б’ється в пустоту
Стріли золота
В’ються по щиту
Стріли золота
Падають в бою
Тіні голову
Обвели твою
Промінь полум’я
Тонко в’ється гніт
Гостре золото
Б’ється в темний щит.
1996
***
Незабудки ранкові
Заплітаю в косу
Незабудки любові
Через юність несу
Незабудки полудні
Прикриваю плащем
Вже сповиті у будні
Не сяйнуть під дощем
Незабудки вечірні
З рук прив’ялих гублю
Ви одні мені вірні
Та не вас я люблю.
1996
***
Червоні серпанки, червоні
Пущу ранком через долоні,
Огорну городи і ганки,
Обів’ю червоним серпанком.
На світанку птиці і коні
Заблукали в теплім полоні-
Дзвінкокрилі птиці сріблясті
І коні, як сонце гривасті.
Доганяйте сонце веселе,
Поки вітер ранку не змеле.
Погубились коні і птиці,
Розбрелись по теплій криниці.
А води ж немає, немає,
Тільки хмара пір’ям літає.
Ні відра, ні дзбана, ні чари…
Випий сонця просто із хмари!
1997