Перевод стихотворения Леси Украинки (1871-1913)
***
Как я люблю часы труда ночные,
Часы, когда вокруг всё затихает
Под властию чарующею ночи,
А только я одна неодолимо
Урочно отправленье начинаю
Перед моим незримым алтарём.
Летят минуты – их не замечаю,
Вот полночь бьёт – найлучший час труда,
Так звонко бьёт, что встрепенулась тишь,
Быстрей в руках забегало перо.
Идут часы – куда они спешат?
Мне ночь осенняя уж кажется короткой,
Бессонье долгое уже не страшно мне,
Оно уже мне не грозит, как прежде,
Неверною и чёрною рукою,
А манит ласково, как грёза молодая.
И любо так, и сердце счастьем бьётся,
Мечты цветут - соцветья золотые,
И кто-то словно наклоняеться ко мне,
И молвит мне волшебные слова,
И пламя занимается от слов тех,
И молниею освещает мысли.
Ночь предрассветная чернеет на дворе,
Пора гасить мне свет, чтобы его
Не пристыдил бы день своим сияньем.
Погаснет свет; зато пылают очи
Пока рассветный сумрак тихо в окна
Заглянет серыми глазами и все вещи
Начнут из тьмы неспешно выступать,
Тогда меня одолевает сон.
А утром вижу в зеркале своём
Блестящие глаза и бледное лицо,
А в мыслях, как тревога, промелькнут
Легенды, слышанные в детстве
Про перелесника. Рассказывала нам,
Маленьким детям, старая бабуся:
«Жила-была беспечная девица…»
Про девушку беспечную, что долго
За пряжей в канун праздника сидела,
И не молилась, и на звоны не склонялась,
И не ложилась спать, и вот за это
Ночами к ней являлся перелесник;
Не дьяволом, не мороком являлся,
Спадал летучею звездою к ней в светлицу,
А там он юношей пригожим становился
И обольщал – речами и очами.
Он приносил подарки дорогие,
И ленты ценные, и кольца золотые.
Он девушку цветами украшал
И, молодой своею называя, ей косы расплетал,
Речами милыми он сердце полонил ей
И поцелуем вынимал из неё душу.
Наутро, с пеньем третьих петухов
Тот перелесник исчезал, девица ж,
Цветами убраная, засыпала
Сном каменным. А после целый день
Ходила бледная, сомнамбулою словно,
Ждала лишь только, чтоб настала ночь,
Чтоб с перелесником опять стоять в беседе,
А тем беседам был лихой конец…
«А кто ж был перелесник тот, бабуся?» –
Я спрашивала старую, но та
Крестилась только и лишь говорила:
«Да не при доме, не при малых детях,
Не при святом же хлебе говорить,
К ночи не вспоминай, а то приснится!»
Да, бабушка, послушалась тебя я,
Не вспоминаю никогда я к ночи
О перелеснике, лишь зеркало моё
Напоминает про него мне днём.
Оригинал
Як я люблю оці години праці,
Коли усе навколо затиха
Під владою чаруючої ночі,
А тільки я одна неподоланна,
Врочистую одправу починаю
Перед моїм незримим олтарем.
Летять хвилини – я не прислухаюсь.
Ось північ вдарила – найкращий праці час,
Так дзвінко вдарила, що стрепенулась тиша
І швидше у руках забігало перо.
Години йдуть – куди вони спішаться?
Мені осіння ніч короткою здається,
Безсоння довге не страшне мені,
Воно мені не грозить, як бувало,
Непевною і чорною рукою,
А вабить лагідно, як мрія молода.
І любо так, і серце щастям б’ється,
Думки цвітуть, мов золоті квітки,
І хтось немов схиляється до мене,
І промовляє чарівні слова,
І полум’ям займається від слів тих,
І блискавицею освічує думки.
Передсвітом чорніє ніч надворі,
І час гасити світло, щоб його
Не засоромив день своїм сіянням.
Погасне світло; та палають очі
Аж поки досвітки в вікно тихенько
Заглянуть сивими очіма і всі речі
Почнуть із темряви помалу виступати,
Тоді мене перемагає сон.
А ранком бачу я в своїм свічаді
Бліде обличчя і блискучі очі,
А в думці, мов тривога, промайнуть
В дитячих літах чутії легенди
Про перелесника. Розказує, бувало,
Стара бабуся нам, маленьким дітям:
“Була собі колись дівчина необачна…”
Про необачну дівчину, що довго
За кужелем сиділа проти свята,
І не молилася, й на дзвони не вважала,
І спати не лягала, от за те
До неї уночі з’являвся перелесник;
Не дьяволом з’являвся, не марою,
Спадав летючою зорею в хату,
А в хаті гарним парубком ставав,
Облесливим – речами і очами.
Він їй приносив дорогі дарунки,
Стрічки коштовні й золоті квітки.
Він дівчину квітчав, і молодою
Свєю називав, і коси розплітав їй,
Речами любими затроював їй серце
І поцілунками виймав із неї душу.
На ранок, як співали треті півні,
Зникав той перелесник, а дівчина,
Уквітчана, убрана засипала
Камінним сном. А потім цілий день
Бліда ходила, мов яка сновида,
І тільки ждала, щоб настала ніч,
Щоб с перелесником стояти на розмові,
А тим розмовам був лихий кінець…
“А хто ж був перелесник той, бабусю?” –
Питала я в старої, та вона
Хрестилась тільки завжди і казала:
“Та не при хаті і не при малих дітях,
Не при святому хлібові казати.
Не згадуй проти ночі, бо присниться!”
Так, я тебе послухала, бабусю,
Не згадую ніколи проти ночі
Про перелесника, моє свічадо тільки
Нагадує мені про нього вдень.
1899.