Чудовим похмурим львівським ранком, подорожуючи ще сплячими вуличками, котрі усі викладені старенькою австрійською броківкою, я рухався попід каркас одного із центральних будинків керуючись своїм архітектурним вподобанням.
В цікавий, але далеко не блискавичний момент, погляд мого правого ока зупинився на дверях закритого у той день банку. Інше око ще дрімало, виходячи з того, що це була неділя, та й я у вихідні та інші сприятливі для цього дні люблю подрімати зав довше. Та сьогоднішнього ранку чорт вцепивсь у мій спокій.
Так ось, - не зупиняючись ходом обіля банку, я присвятив цій темі свої подорожні роздуми і сиплячи себе усілякими питаннями я врешті збагнув, що банк – невід’ємно цінний партнер житію людини.
Але чому ж банк закритий у неділю? - продовжував я своє спросоннє, але вже після кавове сновигання, - Невже у людей немає необхідності узяти кредит? Тим паче – у неділю?! А коли тоді? Начебто у людей немає ніяковісіньких інших діл, і летіти посеред тижня у самому запалі міської динаміки; чи може у самісіньку суботу, впоперед дня вихідного, аби ж взяти кредит на неділю(?). Адже неділя важливий видатковий день у житті усього нашого земного єства. Люди трудяться, пнуться, вправно матляють мотиками задля того, щоб добути якогось добротного ресурсу до неділі, звісно. А там… гуляй душа! Після нас – хоч потоп! І прийшовши ми б у неділю до банку, нас би вітали приємною, розуміючою, натренованою у світі задзеркалля посмішкою та й дали б нам такого кредиту, що третє коліно би вхопилось за голову, як плідно та старанно гультяяв дух їхніх пращурів. На мою думку це вигідно обом сторонам: нам, бо не тре пнутись як тому клоуну, щоб розсмішити своїх голодних діточок, а банку – приємно мати такого клієнта як ми. Система працює.
Повернусь до думки, що банк – це глибоке джерело людських переживань та самопізнання, адже далеченько не кожна людська трагедія може викликати стільки різномаїтих думок, переживань та ідей, стосовно теми «Як же вилізти, чортяко, з тої темної прірви боргів?».
Тоді люд одіває чорну фату і носячи за спиною важіль духу банківської системи, грає удовця, який буцімто уже і так втратив усе найцінніше у цьому несправедливому світі. Люди здатні змінюватись. Повірте, в критичні моменти люди здатні змінюватись! Навіть хоч ті, настирливі та вперті наче мухи націоналісти, у добу кредитного боргу стають чеськими біженцями-ветеранами; Ні – біженцями чеського ветеранства???! Ні –ветеранами чеського біженства. Навіть вони стають обвинуваченими у фінансових махінаціях, обкраданні приватних установ що знаходяться під палким, орлиним контролем нашого демокрітичного верховенства, отже зрадниками самої держави. Розстріл!!!
Заголом, в організації культурних міроприємств, різного роду соціальних акцій, банкам потрібно надавати пріоритети в планах фінансування та інвестування проектів. У них купа грошей! Тай стільки, що хватило б навіть круглий рік веселити всілякими гучними дрібничками наш добродушний та довірливий народ, а на день народження трамвайної рейки - БЕЗКОШТОВНО розлити КОЖНОМУ охочому по два півлітрові пластикові кухлики дешевого пивка. На тій хвилі можна б і було знижки на місячний проїзд зробити по картково-кредитній ідентифікації у місцевих трамваях. Люд би усміхався та радів. Але хто…?!!?! Хто як не банк повинен нести таку ініціативу у маси?!
Дзвін. Звук доноситься начебто з трьох соборів. Той що св.Андрія, другий там де латиною навічно вицарапано «Soli DEO honor et Gloria», а третій – мабуть не менш авторитетного собору Успенського. А про що б’ють вони дзвіницями? Наче у перехреснім огні і кожен щораз луна гучніш. Як малі діти, хто кого перекричить, чесне слово.
Служба Богові. Так, багато молодиків та молодиць у ментальному жертвоприношенню християнству не менш натхненно кумекає та й про комерційного бога. «In God We Trust», чи не менш кумедний, вже ставший крилатим вираз «Novus ordo seclorum». Ось це насправді тішить темним гуморком.
А для таких побожних та й усіх решта, задля суспільного вселенського комфорту варто було б на розі тих вулиць, де розташовані усі церкви, костьоли, собори, храми, святині – повідкривати альтернативні сучасні духовні центри капіталізму (75% площі уже й занято – люд не спить, - підказує банкам). А нічого нарікати що їхні пастирі у піджаках пропагують матеріалізм – це і так зрозуміло. А нам, людям розсудливим та творчим, повторятись нічого.
Тішить та милує око й те, що на тротуарах, а саме у формі дорожніх знаків тепер стоять нібито невидимі маршрутизатори які ведуть до «Сентрал філіа оу Бенк». Тож люди які їздять на велосипедах тепер теж можуть дістатись в призначене їм самою комерційною долею місце, і не гасаючи вже по тротуарам, не дусячи здивованих від неочікування пішоходів. Але відмазки «Вибачте, що наїхав на вас, - Я за кредитом!» поки проходять. Таке у нас століття тут забарилось.
Розвиваючи думку, варто також використати ідею всесвітньо відомого шинкаря мекДеналда – «Мекдрайв», де люди, котрі приїздять до шинку (або все ж до банку(!)) фіакрами чи каретами - обслуговуються по-за-чер-го-ВО-який люкс!
Пройшовши у самому серці проїзної частини Львова, пл.А.Міцкевича, то добре що я зауважливий, та й врешті побачив, а то б шукав де тут є банки, - а він є. Придивився, а симпотний то який, – приваблюють двері, аж хочеться зайти. А виріс то як! Юнеско трохи задалеко його поставило від Дому Книги, поки зайти звідти в банк, можна й забути що кредит треба взяти. Бува ж зачитаєшся…про страховиків.
Але молодці всі вони. Трохи нагадують мені мою світлу сторону особистості, але в пригнічених тонах. Ну як би я собі думав: бізнес – то треба мати прибуток, ну звичайно ж, а як інакше. Позичив червонець гривень – нехай поверне того ж червонця, але плюс два зверху, на дорогу. То добре, але якщо моєму клієнту більше ніде взяти грошей як у мене, то де він візьме? А мені тільки гривні повертай. Та й що йому, - хай бере позичає знов у мене, щоб попередній відбиток душі проплатити. Ха, знаю, ще здавна кредити під розпис душі давали: Фауст, Леверкюн, сам Булгаков виписував про те…і все це б нічого, якби направду до того не дійшла сучасність. Результати вразили навіть самих холоднокровних і тих, в кого кров хоть згори, тай не згортається: люди почали віддавати гроші за кредит! В тих країнах де цим зацеремонились, кредити повернули на 50-70% більше боржників(!!!ххх). То за душу, це щось від Бога. Той люди бережуть. Але я й собі позволити не можу кредити видавати. Навіть не те що я собі, а взагалі, - Талмуд, книга тлумачень хронічки життя від юрського періоду до апокаліптичних наслідків, і то, в певному розрізі бачення):
/прямий ефір, крикливий голос по інтернаціоналістичному радіо «Глобалістика»/:
« І будеш ти давати у взайми, і не будеш сам брати у займи. Хіба сам в себе.»
Без Талмуду тут не розбереш. На то він і є.
Продовжуючи насолоджуватись мінливістю нашої місцевої погоди, я уже ховався під зонтиком одного з вуличних кав’ярень, де не грала ні музика, ні крик людей, тепер і дзвін не збивали мене з пантелику.
Стратегічне розташування варто продовжити, промовив я пошипки, наче агент соціалістичної тенденції. Банки потрібно розмістити на кожній вулиці, що має більш як п’ять домів, щоб населення мало полегшену транспортну розв’язку як добратись у «Свій Банк» та безперешкодно отримати легкий та доступний кредит. А вони –НІ!!! Натомість у старих домах, десь там в центрі міста, далеко віддалені від спальних районів, де рихлі стелі до яких навпростець не дотягнешся рукою, навіть підстрибуючи – відкривають там єдину в Євразії філію «Аргентінас Банкас», який твердить, що фінансував приїзд самого Колумба, ще за часів як він пограбував усю Південну Америку та здійснив ледь-ледь замітну похибку у світовій географії, - переплутав континенти. Так ось, «Аргентинас Банкас» - це шість століть стабільності на ринку фінансових послуг. Добре що я не знавець фінансової справи та ринкових відносин, а то б зрозумів як це важливо для нас, саме у цей, більш легкий та доступний час, коли кредит можна взяти на кожному кроці.
Гммм…Отож мій настрій спонукає все ж забігти подивитися – може мене ще й немає у їхнім прадавнім папіруснім чорнім списку міжнародних боржників. Може й сходити, адже сьогодні неділя … )
30.08.09