Ось промайнув і канув в небуття,
Неначе в бистрину гірської річки,
Іще один зимовий день,
Залишивши по собі відчуття
Не до кінця проглянутої кінострічки.
І ось сиджу, прокручую її,
А за вікном, в нічній пітьмі, стоїть смерічка,
І місяць лиш підморгує мені,
Кидає погляд на вогонь холодний свічки.
А свічка все горить, і в полум’ї її
Неначе догорає дня заграва,
І глянувши на телефон в руці моїй,
Я, раптом, всю розмову пригадала.
Одразу стало затишно мені,
Цей спогад захистив мене од вітру,
Неначе бачила тебе я уві сні,
Та не згадаю почуттів палітру.