..Шалений спокій білого туману,
без травм мабуть не обійтись..
Трамвай собі снує із гори в низ..
І не безпечно переходити дорогу –
Ті рельси, що ховаються в імлі,
(Підступно й хижо іржавіють…)
Мощений шліфованим камінням шлях,
Блищить у жовтому промінні ліхтаря,
Їх таких багато, аж по обидві сторони дороги,
Стоять вже вік, палахкотять…
Без хитрощів,
Спочатку на газу, тепер електрикою повні,
Вдивляються у темряву невтомно,
Так кожен день і кожен нічний час…
Пройшла кудись я, вулицею далі
Без стуку каблуків…
Назад не відступаю…
Куди іду сама не знаю.
Туманне місто спить-не спить…
Кого шукаю?
Теж не знаю…
Без меж, одна дорога…
Бездумно,
І без пейзажів – архітектурної краси!
Іду кудись і десь блукаю,
Душа пуста, і мізки чисті…
І як ліхтар одна, лиш думка:
«Не зупинятися на місті,
Іти, кудись іти!!!»
13.03.2009