Пил і білий дим у очі…
Нехай не бачать і не хочуть,
Не хай не плачуть,
Що є мочі…
Хай буде спокій, тиша мирна,
Сумирна…
Сумирна я, чи бездна тиші?
І голуби десь шурхотять у стрісі….
Без прав, без помилок..!
Бентежно…
Зачинено у склянці – в небутті
Палюче полум’я сердечне…
Воно навік у забутті!
Воно в вигнання заслане було,
Як не потрібне, як ла***,
І до добра не доведе воно.
Паскудне почуття було:
На шмаття душу рвало,
З характеру вузли в’язало,
Знищувало розум світлий…
Мізерно бідний-бідний…
досвід,
Та почуття нещадно косить…
Щосили кігтями зриває,
Закоханості милі барви…
Фантазії казкові гинуть
Почувши правди спокій,
Стинуть…
Немає геть нічого,
Ні барв, контрастів й темноти…
І звуків також тут немає,
Лиш тиша дзвінко обіймає!
Дарує вакуумний,
Ляльковий спокій..
Бездушністю гартує
Цей покій…
І все таки..,
Змінила шило я,
На шмат господарського мила,
Без радості пізнання, новизни…
Без звуків природи шалених,
Пташиний спів відсутній скрізь…
Без сонця теплого,
Тепер в кайданах ночі…
А вирвавшись із них
В тенетах сизого туману,
Переступаю край я..
і лечу у низ…
Нема мене …
І більше я не встану!
13.02.2009