Підійнімо стяг святої Русі
І
Козаченько зажурився,
під калиною задумавсь
-- сумно стало йому дуже
тай до долу повалився!..
Козак думав про Вкраїну,
про свою рідну домівку --
спогадав про її славність;
й затужило його серденько.
Пригадав свого дідуся і як
був іще маленький. Слухав
пильно всі розмови, а тепер
і пригадав, як дідусь співав.
ІІ
То були колись варяги, люди
сильні й не будь які, що степи
із половцями, разом подолали.
Стяг, святої Русі, ось підняли.
Тоді прадіди вийшли на поле,
щоби сіяти глаголи -- слово дії
та любови української розмови.
А діди їх заступали: Будували.
Сотні років так протікали... Алеж
такого поляни не гадали -- їхня
земля сколихнулась. Затряслася
тай великою могилою замкнулась.
ІІІ
І малина вже більше не розцвітає.
Та соловейко навіть не так співає.
Кажуть, що він чужою розмовляє
а своєї — вікової. навіть не знає.
Велика Русь -- ти наша мати! Деж
твої діти? А деж їх розшукувати?..
Чому ж заснула ти сном спокою --
отогож козаченька, під калиною?..
Чиж не пора? І вже давно, треба
усім нам всати!.. Відновити силу
-- стяг слави дідової, святої Русі,
аж до просторів неба підійняти!..
14 липень 2008 р.