Відбудуймо Щоми
Була колись Щомівщина
- не селож якесь, а хутір,
моя батьківщина. Жили там
спокійно дідуся, бабуся та
діти їх: мій тато й мамуся.
До школи ходили, та землю
лагідно кохали. Садили усе
що потрібне людина бажала.
Та земля була щедра і все,
без турботної праці, давала.
Було дітвари чи не мало --
як комахи зростали в селі і
дівчата та хлопці в жупанах
гопака танцювали. Весело і
любо жилося людині тоді!..
Федір, Оксана, та син їх —
ось Щома Панас. Павло та
Маруся — братусь і сестра.
Пригадати любимо їх. О, як
скоро минулося і за час!..
Козак Нестор, та Мотря --
ось вонаж із дому Колач.
Донька їня Катерина, тоже
Матвій, Грицько, та Варка,
діти чесні. Деж вони січас?
Панас, Катерина та їх діти:
Ларіон, Микола, та Маруся.
Було іще три — Коля, Гриць
також Володя, що негода —
від голода їх забрала. Крах!
"Чорні ворони" злетіли, тай
на землю Щомівщини сіли!
Хутір в сумнів захопився --
брат від брата відрізнився.
Радянський закон учинився.
Колись були рідні; тепер же
стали всі негідні. Розїхалися
по степах чужих породів --
один одного забули. Нема ж
навіть ні сполуки. Таке чули?
"Розпрягайте хлопці коні", тай
підемо спочивати. Побудуємо ми
новий хутір, хай буде він Щоми,
а може й бути також Жовтневе...
У чім справа, як є ми з нами?
травень 2008 р.