Немудра, хоч би і не хвора
Бува жіноча голова.
Навіщо пагорб? Нам би гору,
Або вулкан. А краще — два!
Я на біду збудила лихо:
У двох серцях пала вогонь,
І серця віковічна крига
Горить між чотирьох долонь.
І хто кого тоді поборе?
О, бідна мавко лісова!
Не страх покари, сум покори
Тобі рамена повива.
Кому складеш його під ноги?
Хто першим встигне заплести
Косу, зелену, мов дорога,
Чи долю під вінець звести...
Чи долю нанівець звести...