Долина Офір
Широка долина Офір,
далекого Марса планети,
так як і Еріка, здивувавала мене...
Я хочу сон мій спокійно
і тілько сам і самостійно
відбивати, одним лиш поглядом,
по горизонтових рожевих просторав.
Хочу чути холодні ночі
замороженого Сидонія
-- прорізуючи мої надра...
Пісковики жовто-коричневі
торкати хочу -- чути удар
по моїм тілі... Щоки румяні,
від холоднечі, аж зеленіють.
На тій планеті, рожевого кольора,
морозостійко кріо-генетичного стану,
прожити дні остаточного діяння,
можливо тако бути? Ось то і питяння!..
Густого туману морок
впадає на широкі долини
-- немовби синява пелюшка,
в собі огортає, наслідок дитини.
А десь далеко. З другого боку,
невдачні флеші мерехтіють...
Виблискують, із під тонку тканину,
тоненький шар свого повітря
І так ми думаєо далекі Інфініти
зворотно (обратні) сами на собі
-- вертятсья безперестанно...
Великий експансивний пузир!
А ми, людство не певно вірогідне
-- малий секрет цьогож-то пузиря.
Та й нас, усе більше розгортають,
а хто незнаєм, як пергаментову рослину.
26 листопад 2007