"Вiршi довгi, мов жiночi ноги"
(Iгор Павлюк)
Скажіть, бо не збагну цього сама, —
Питання варт шекспірівської драми, —
Чому поети (винятків нема)
Закохані у себе до безтями?
У кучері (в Єсеніна такі ж!),
У вірші довгі, мов жіночі ноги.
Своє — за злото, інше — ні за гріш.
І часто всує поминають Бога.
Беруться вчити, як на світі жить,
Загнать коня в якусь ворожу Трою,
Як птахові літати, рибі плить,
І як нам Україну «обустроїть».
Пиши чи ні, виходить на одне,
Хтозна, де патологія, де норма.
А щодо ніг і віршів — головне
У тім не довжина, а зміст і форма.
І не кричіть: ату її, ату!
Через літа нащадки нас розсудять.
З ногами клопіт — довші не ростуть,
А вірші, з ласки Божої, ще будуть.