Поема бразилійського поета Муріло Мендес
(Murilo Mendes)
Церква жінка
Переклав Микола Щома
Уся церква взагалі крива авансує до мене,
обіймає ніжно -- направді ж бажає мене задушити.
Рукою одною показує мені лоно та рай,
а другою запрошує мене до самого пекла.
В одні руці вона тримає Книгу, дає накази та говорить:
слова її як батіг б"є по мені -- а я бунтарський.
Моя лінивість вже перевищила добродійність.
Вона загрожує виблювати мене із свого рота
-- уже вибухує інсенс із своїх ніздер.
Сім шпагів сім гріхів смертельних прокололи серце її
Видерає вона із серця цих сім шпагів
та обіймає мене і співає для мене скаргу Вічного,
під поміччю голосу органа, дзвінків та хору невтішних.
Вона мені нагадує історію якихсь великих сестер
що були нечисті перед тим як виступали на олтарах.
Вона показує мені матір свойого Творця, Муза всіх муз,
Обвинувачує мене через те
що я вихвалював більше мою мінливу Беренісе чим її.
Ця церква уся крива (в покручених лініях)
мене хоче підпалити вогнем великих свічників.
Вийти не можу із церкви, тоже не можу боротися із нею
бож знаю, одного дня, вона виправдає мене
у своїм ніжнім тоталітаризму та жорстокісті...
авансує до мене = нападається на мене
інсенс = ладан