***

Чому твої очі такі бездоганні?


Чому твої очі зелені?
Чому вони кличуть, як зорі?
Чому завмирають легені,
Як бачу їх, повні й прозорі?

Зелений – це колір живого,
Це колір життя для людини,
Для мене – це колір нового,
Нових почуттів, нової картини!

Чому твої очі блакитні?
Чому вони світлі такі?
Безкраї, як небо над житнім,
Яскравим тим полем легким?
Блакитний – це колір потоку,
Блакитний – це колір моєї душі,
Це колір усіх наших крихітних кроків,
Що робляться з думкою в серці:”Мерщій!”

Чому твої очі такі надзвичайні?
Безмежно солодкого кольору кави?
Дивлюсь – розумію, що тут вже, принаймні,
Я враз забуваю де ліво, де право!
Коричневий – колір бажання,
Це колір приємних маленьких страждань,
Це він – шоколадне палання
Тих кремових, легких, чудових питань!

Чому твої очі такі самі сильні,
Як присмак живого міцного металу?
Вони і чуттєві, водночас і пильні,
Як в різні світи два широких портала.
Сірий – це колір великої правди,
Це колір реальності, нашої долі,
Ми маєм любить його всюди і завжди,
Бо він – наш засновник, первісток ролі!

Чому твої очі такі бездоганні?
Красиві, натхненні, завжди чарівні?
Чому очі – символ людського кохання?
Чому вони сяють промінням нестримно?
Даремно не скажуть, що очі – дзеркала,
Людської душі, наших мрій і страхів.
Любіть очі інших, життя ж дуже мало!
Жага до любові – святіший з гріхів!