Перевод с украинского стихотворения Татьяны Левицкой "Квiтка"
В роще в ясную погоду
Разложу простынку,
На глазах у небосвода
Я рожу дивчинку.
Завяжу пупок на воле,
Плача, спеленаю,
Понесу дитя в подоле,
Как цветочек мая.
Одолжу Сирковы очи* –
Спросят: «Что ты прячешь?»
Я отвечу им: «Цветочек!»
Пусть себе судачат!
Принесу дитя в подоле,
Мама осерчает.
Наругавшись зато вволю,
На внученьку глянет:
«Погляди, какие глазки!
Точно василёчки!»
Приголубит её с лаской,
Поцелует в щёчку.
Будет внученьку бабуля
В череде мыть-холить,
Синеокой крохотуле
Желать лучшей доли.
Подрастёт немного дочка,
«Кто мой папа?» – спросит.
Я скажу: «Среди цветочков,
Нашла тебя в росах».
Сорвала я в роще счастье,
Грусть-печаль зарыла,
И сейчас уже не помню,
Я ль его любила.
Месяц, обо мне всё зная,
Подсказал мне только:
У того, кто долю хает,
Доля будет горькой.
Квiтка
Татьяна Левицкая http://www.stihi.ru/2008/09/25/2136
В гай піду на полонину,
Простирадло кину,
Під очима небосхилу
Народжу дитину.
Зав’яжу пупок поволі,
Слізно сповиваю.
Понесу дитя в подолі,
Наче квітку з гаю.
Очі у Сірка позичу,
Здибавши сусідку.
– Добрий вечір я вам зичу.
Що придбали? – Квітку…
Принесу її додому,
Там сердита мати.
Насвариться, а потому
Стане заглядати.
– Подивись, у немовляти
Сині оченята.
Візьме ненька колисати,
І розквітне хата.
Будемо дитя в маруні,
Череді купати,
Й очі ті небесно-сині
Ніжно милувати.
Донька виросте з пелені
Скаже: – Хто мій тато?
– Де шумлять гаї зелені,
Квіточок багато.
Я зірвала щастя в гаї,
А журу згубила.
Зараз я не пам’ятаю,
Чи його любила.
Повний місяць, певно, знає
Й оксамитна зірка…
Хто на долю нарікає,
В того й доля гірка.