Колись вони були кругленькі й барвисті,
І вона напихала їх повен рот,
перекочувала дитячим язиком,
Терла до піднебіння –
Доладні цукерочки монпансьє,
Дорадчі слова довічної мови.
І кожне з них – від першої до останньої літери –
Було велике, як Тато,
І досконале, як Мама.
…від частого використання слова стираються –
Немов ґумкою у школярському зошиті з укрмови –
Коли помилку визнати іще страшно,
Коли похапцем шуруєш несамовито,
Маскуєш серед морфем,
Мізкуєш – та хто там помітить?
Зайву – зайду - літеру
Чи зайвий – черговий - рік життя?
…чи от навесні –
заходиш уперше в літній будиночок, що відзимував без тебе:
відвохлі книги стосиком на підлозі
запах невидимих всюдисущих мишей
буйки дрібної мошви у карафі з виноградним оцтом…
і поміж двох шибок – у найсвятішому місці
переходу_приходу_перетину,
куди малою дбайливо викладала купки вати,
і круглі – досконалі бо новорічні - кульки
(такий собі доморощений вертеп радянського свята,
благенька імітація засніженого райського саду)
поміж двох шибок – засохле торішнє листя
і порожні кокони зотлілих метеликів…
…мово моя, я вже не вірю тобі
Не відчуваю тебе на смак
Не перекочую в роті
Як дівчинка кольорові дрібочки монпансьє
Як Демосфен морські камінчики сенсів.
Бо порожні слова – сушені горошини
Падають і падають на підлогу,
Закочуються у шпарки свідомості
Губляться в закамарках пам'яти…
…мовчатиму тобі калиново,
Мовчатиму тобі довго – цілу зиму мовчатиму –
Допоки у коконах не народяться метелики
Допоки слова знову не стануть солодкими
Допоки зеленою тушшю сивочолий Бог
Не напише найперший ієрогліф –
«Кохання».