Котиться сон-автобус нічкою-автобаном,
Гріється степ туманом, крутиться місяць-глобус.
Шлях мій – у ніч від дому, слідом біжать зірки,
Й втомлені в мить по тому падають в синь ріки.
Висохле небо жовтня за ніч не перейти,
Я уявлю, що жовтий обрій над сонцем – ти,
Теплі складу долоні човником: ну, ловлю!..
Бог поцілує скроню:
- любиш, маленька?
- сплю…
Лізе мій сон-про-тебе
в латані морем очі,
Рідно про вир муркоче
сонне в долонях небо…
Дай мені тиші,
Отче.