Ми витрачаємо життя на самознищення
й коли повітря в грудях вже бракує,
ми прагнемо покинути приміщення
та лаїмо того, кто час рахує.
Спливає мить, неначе цукор, тане,
а ми неспинні у своїй ході
до долі кращої. Для нас бо те погане,
де є в наявності потреба в боротьбі.