Я не хожу туда, где крест
Где надпись гробовая
Он для меня на третий день воскрес …
Знаєш, в мене з’явилась нова коханка, в неї таке звичне ім’я - Самотність! Ми, як ніколи вірні одна одній та не розлучні.
В мені якось непомітно народився фанатично настроєний аскет, що хоче сховатись у хащах густого і темного лісу, щоб не бачити людей, їх великі , жорстокі очі, що наче ніж встромляються у мою оголену душу.
Самотність мені допомагає, вона не залишає мене одну!!!
Частенько вечорами до мене в гості приходить моя єдина сусідка – Пам’ять. Так втрьох і проходять МОЇ тихі вечори за пляшкою якогось дорогущого вина (я п’ю тільки дорогі вина, адже не має на що, чи на кого витрачати гроші!!! ), а потім ми сперечаємось про минуле. Епопея спогадів закінчується відкритим альбомом із старими фотографіями моєї родини.
Колись в мене була родина – МОЯ родина.
Так!
Ти не знаєш?
Ми усі жили в маленькій кімнаті де були Я, Він і моя сім’я.
Подивись на це фото. МИ випадково потрапили на день народження до його колишньої, а разом з нами на фото мої сестри близнючки – Ревнощі.
А це ми відпочиваємо на морі. На фото ми щиро посміхаємось, а поряд з нами мій батько - Секс, моя мати – Любов і молодший брат – Оргазм. Які ми щасливі ...
О, а це ми вдома, коли його вперше виписали з лікарні, дивись з нами разом мої кузини Віра і Надія. В скрутний час вони завжди були з НАМИ.
Знаєш, якось із заробітків приїхала тітка Зрада і привезла з собою свою дочку Ненависть. Тоді моя мати Любов пішла від нас разом з батьком Сексом і братом Оргазмом. Вдома залишились тільки близнюки Ревнощі. Але Віра з Надією повернули втрачену родину.
Ось, ось – це фото.
Ми в ресторані – святкуємо наше возз’єднання. А з келихом шампанського – мій коханий. Дивись, який він гарний...!
Бувало заходили до нас в гості друзі нашої родини: Сварки, Суперечки, Плітки і Докори . Таж, без них ніяк ... буває. Але, ми були щасливою родиною.
Аж поки не приїхала далека родичка – Смерть... і я залишилась сиротою. Розумієш це? Сиротою ...Я кожен день дзвоню до Смерті, запрошую в гості, та вона забарилась...не їде!
Я взагалі не боюся її ...бо я її бачила.
Тепер я ЇЇ шукаю...інколи на вені правої руки, інколи у глибокій воді чи на даху своєї багатоповерхівки.
Мені не потрібне життя, а я не потрібна Смерті. І що мені тепер робити???
Я вже півроку не бачила свого коханого і єдиного...