Одного ранку прокинутися, відчувши зміни:
від найменшої волосини до пальців ніг,
лежати, наслухаючи себе –
дивне враження – все ще бачити, та вже ніде не бути.
Чути –
машини шинами, як ножами, розрізають
їм перший – для мене останній сніг,
чути –
радіо ловить душі в сіті_чоловік душ приймає.
І ти, Бруте?
Брод на бутер намащує, варить каву –
половину турки для себе, а пів – мені,
боса по зимній плитці в білій льолі поволі - паломництва віковічні …
ні бажань, ні жалю, ані пам'яти –
збайдужіння здивоване -
хто всі ці люди довкола?
Ні золотого серпанку святошного, ні коляди в січні –
…а посічені пальці…
не болить, бачиш, а ти, дурненька, боялася, не пече
усміх Господній лагідний, і дорога кицею лащиться, і - ні звуку…
першого ангела – паперового - саджала на праве – дитяче - плече –
то останній візьме тебе потім за ліву, Серце, – старечу – руку.