По мотивам стихов Лины Костенко
Осенний сад, заметно почернел...
И даже яблочко ему уже не снится.
Под ветром незаметно опустел,
Душой продрог и от дождя слезится.
В этом саду я выросла, и он
Меня признав, чуть-чуть разволновался.
Тянулся ветками ко мне со всех сторон,
Моим приходом будто согревался.
И он спросил: - Чего ты не пришла
Весною, в пору моего цветенья?
И я ответила: - Ты для меня хорош
В любое время и без исключенья.
Ведь я пришла не рвать себе ренклод,
И я не сборщик податей и даней.
Чужие пусть приходят в час щедрот,
А я пришла в годину испытаний...
Вот это всё, и есть мои права.
Уже садилось солнце за холмами -
А сад шептал шершавыми губами
Чуть слышные, прощальные слова...
ЛІНА КОСТЕНКО
ВИХОДЖУ В САД, ВІН ЧОРНИЙ І ХУДИЙ...
Виходжу в сад, він чорний і худий,
йому вже ані яблучко не сниться.
Шовковий шум танечної ходи
йому на згадку залишає осінь.
В цьому саду я виросла, і він
мене впізнав, хоч довго придивлявся.
В круговороті нефатальних змін
він був старий і ще раз обновлявся.
І він спитав: — Чого ти не прийшла
у іншу пору, в час мого цвітіння?
А я сказала: — Ти мені один
о цій порі, об іншій і довіку.
І я прийшла не струшувать ренклод
і не робить з плодів твоїх набутку.
Чужі приходять в час твоїх щедрот,
а я прийшла у час твойого смутку.
Оце і є усі мої права.
Уже й зникало сонце за горбами —
сад шепотів пошерхлими губами
якісь прощальні золоті слова...
18.11.2009.
Перевод на это стихотворение на страничке у Анны Дудка:
http://stihi.ru/2009/11/19/1700
Худ.А.Силивончик.