Небо віджило свій вік –
Ось, що я сьогодні зрозуміла.
Не хотіла бачити, але... це так помітно.
Віджило свій вік те почуття,
Що колись іменувалось «дивно».
Вже не дивно. Вже останній страх.
Ще обурюємось, але вже не дивно.
І квартира хвора, хворий дім,
Хворі люди. Ще якісь бажання?
Ми, як в сітку зловлена форель,
Що якісь-то мала сподівання,
Що на нерест йшла, у всі роки.
Дивно так... Спитаю в неба,
Що воно там думає згори.
Та не чує небо, бо за вік втомилось.
«По за зоною» кричать авто-зірки.
Небо отжило свой век –
Вот, что поняла сегодня.
Не желала видеть, но увы... это так заметно.
И то чувство отжидло свой век,
Что звалось когда-то словом «странно».
Удивление? Последний страх.
Ещё возмущаемся, но нам не странно.
И больна квартира, болен дом,
Вон, больные люди. Есть желания?
Мы, как рыба, что на нерест шла,
У которой в головах мечтания,
Но которую словили в сеть.
Странно так… Спрошу у неба,
Что оно там думает о нас.
Но не слышит небо, серое устало.
И «в не зоны» - звёзды говорят.