Відчую… ти мій вільний світ…
І знатиму, чого мені не вистачає…
Кохання… це така відносна річ…
Кому ми віримо?.. чому втрачаємо?...
Сидітиму на краю ліжка довго,
І не торкнусь до твого сну до ранку…
Світанку світла не спиню рукою,
І наші очі знову будуть зрячими…
Ти спав… і губ твоїх торкнувся дивний сміх…
Мабуть, не я приснилась… знову інша…
Кажу собі, що з раю цього я втечу…
Та знову повертаюся у ліжко…
І знову це кохання мовчки…
І страх залишити сліди в квартирі…
Чому я маю знати, що є інша,
Якщо для мене ти єдиний?!
Хоч так вже просяться мої вуста
До твоїх рук, тебе збудити…
Та я наважусь не піддатись снам,
Дозволю бути вільною віднині…
І вже зібрала свої речі,
І поки ранок не настав,
Я буду йти з твого життя повільно…
Як шкода, що ти все проспав…