Три піщинки ті, що на поверхні
З-поміж незліченних таких самих,
За волею долі
Через мільйони років
Знову розпочинали майбутнє
В світі живих істот.
І одна з них обросла перламутром
Та стала чудовою перлиною.
Рік за роком все більшала й кращала
В якійсь зморщеній мідії
Під надійним дахом,
Але…
Заблизько до виходу із стравоходу.
Друга так і зосталася
На тому ж самому місці
Доброю сусідкою іншим.
Часом виблискувала
При вранішніх променях,
Доки не загубилася
Серед собі подібних.
Третя...
ЇЇ вітер жбурнув
Якомусь чоловікові у око,
Що саме цілив у брата
З батьківської рушниці.
А може й брату,
Щоб не помітив
Останній в його житті спалах.