Всесвіт.
Розсотані нитки зірок,
плутанина галактик.
Шукаю тебе- налаштована
на «авто»-пошук мережі.
Я довіряю себе викладати у цифровому форматі.
Ось твої звичні сім,
як мої смертні гріхи,
завжди перед очима.
Получення:
Я: Ой, це справді ти чи візія моя?
Ти: Я.
Я: Я стільки маю розказати….
Ти: для мене твій дзвінок безплатний.
Я: А знаєш… У мене… ТАКЕ! БУЛО!
Ти: Здогадуюсь.
Я: Давно? Ти… Ось… Ну, у мене все гаразд… Як ти?
Ти: Нормально. Трохи нудно, але це також добре.
Я: Що я можу зробити тобі?
Ти: нічого. Сиди де сидиш і не роби різких рухів.
Я: Дай мені щось зробити для тебе – я цим живу!
Ти: знов твоя жіноча емоційність. Навіщо перебільшуєш?
Я: а все ж?
Ти: просто посміхнись мені. ця пам’ятка не займатиме багато місця.
Я: І це єдине, що ти нікому не передаруєш.
Ти: а все таки добре, що ти десь є…
(тут за законами жанру втрутитись має якась перешкода)
Ось так тебе у мене вкрали.
Звичайно, просто і нахабно. Як завжди.
2. Зателефонуйте пізніше.
Інколи творяться речі дивні,
думки – у вирій, а пальці самі
сам на сам з клавіатурою –
СУМ
і спроба втекти від самоти,
замість «невиліковна хвороба»
пишеться «невиліковне бажання»,
прагнення
з’єднання
розчарування
коли абонент не може прийняти дзвінок…
3. Поза зоною.
Любов в стандарті GSM
де нас вінчає оператор,
вслуховується мережа
в слова, огорнені у цифри,
я прошу скоротити відстань
і залишити голос твій собі,
зберегтись в комірці з написом «СМС вхідні».
Я тисячу разів на репетиції
маленької хвилинної розмови,
і коли власне я готова,
ти- поза зоною…