Я порожня зараз, як ніколи.
Наче склянка недопитого вина.
І сама не знаю я, відколи
Трапилась зі мной ця дивина.
Начебто усе було нормально,
Але раптом тут з’явився ти
І перетворив мене, формально,
на прозору крапельку води.
І ніхто тепер не помічає,
Не говорить, не пита порад
Та увагою не відмічає,
Нібито мені бракує вад.
Але ж я завжди була собою,
Наче й не потвора, й не тупа.
Завжди була чемною такою,
І для друзів не була скупа.
Завжди, як психолог, рятувала
Душі, що страждали за любов.
Завжди все робила, те що мала.
Якщо падала, то підіймалась знов.
Навіть зараз я не прагну влади,
Я бажаю тільки бути з тим,
Хто в мені відкриє тії вади,
Які ти перетворив на дим.