Ні, не можу вгадати слова, що сумісні з життям.
Як не можу вгадати, ЩО втрачу (допоки не втрачу).
Що лишається в полум'ї речень – лиш попіл, а ТАМ
Там, між іншим, хтось в жертву приніс свою вдачу.
Не зійдуться стежки на шляху, що давно вже веде
У безодню, де сенсу немає, а звуки – нечутні.
Де у безмірі виміру лиш безпорадність гуде,
Й чорні хмари жене у СВОЇ небеса каламутні.
Неспроможність могти – тільки вступ, бо попереду – зміст.
А сприятливість долі – химера, не варта уваги.
Ми належимо ТОМУ, до чого вже маємо хист,
Тож облишимо втому й шукаймо джерела наснаги.
(04.12.2009)