Ходи до мене, радосте моя…
І, голову поклавши на коліна,
Згуби у вальсі пальців половину
Душі своєї… Радосте моя…
Мій світлий гріх, мій промінь з далини,
Мій князю-місяцю, мій друже і мій враже,
Це раннє срібло пізньої весни
Про пережите і гірке розкаже.
Ми солодощі вип’єм нахильці.
Твоя дорога дивна й таємнича.
І моє серце у твоїй руці
Здивовано вдивляється в обличчя…
Забуло тріпотіти… Обійми…
Верни мене мені, Пігмаліоне!
Руками, а не білими крильми
Звільни з крижано-білого полону
Моїх ілюзій і твоїх видінь,
Моїх вагань у золоті осіннім,
І хай над нами пролітають зими,
І хай розквітне день, і згине тінь!
Ходи до мене, радосте моя…
Хай перетнуться два світи надії.
Хай станеться усе, що ти омріяв.
Ходи до мене, радосте моя…