Казав неправду я в рядках отих,
Що я сильніш не можу полюбити.
Не знав тоді я просто сил таких,
Щоб змусили те полум’я горіти,
В житті вбачаючи раптовостей мільйон,
Які розіб’ють клятви й сподівання,
Зітруть на порох і красу, й закон
І дух нескорений втягнуть у вир хитання.
Чому тоді, злякавшись влади їх,
Я не сказав «Люблю тебе без міри»?
Блукаючи в юрбі вагань пустих,
Згубив у темряві єдиний вогник віри.
Любов – дитя. Що вільно їй рости
Я не дозволив – ти мені прости.
современный текст перевод Н. Гербеля
Those lines that I before have writ do lie,
Even those that said I could not love you dearer:
Yet then my judgment knew no reason why
My most full flame should afterwards burn clearer.
But reckoning time, whose million'd accidents
Creep in 'twixt vows and change decrees of kings,
Tan sacred beauty, blunt the sharp'st intents,
Divert strong minds to the course of altering things;
Alas, why, fearing of time's tyranny,
Might I not then say 'Now I love you best,'
When I was certain o'er incertainty,
Crowning the present, doubting of the rest?
Love is a babe; then might I not say so,
To give full growth to that which still doth grow?