«Если б ты любил меня», –
Ветра всплеск поймав нежданно,
Тихо плакала свеча,
Стоя на фортепиано.
«Если б ты любил меня,
Свет стелила б пред тобою,
Даже если б стать пришлось
Обгоревшею слезою.
Если б ты любил меня,
Ведь назвал мой свет прекрасным!»
Ветер выдохнул: «Я стал
Вдохновением напрасным».
«Если б ты любил меня,
Наши сути так похожи!»
Ветер пел: «Мы лишь друзья,
Каждый крест нести свой должен!»
«Если б ты любил меня!» –
Простонала и потухла.
…Ветер в комнате кружил
Запах осени пожухлой.
«Нет, не любит он тебя», –
Фортепьяно прозвучало.
…И приходится читать
Строчки с самого начала.
КОЛИ Б ТИ МЕНЕ КОХАВ
„Коли б ти мене кохав!” -
Стрівши вітру сплеск нежданий,
Воском плакала свіча
На лискучім фортеп’яно.
„Коли б ти мене кохав,
Світлом шлях тобі б стелила,
Коли б навіть ним спливла
І недогарком зробилась.
Коли б ти мене кохав,
Моє ж світло звав знаменням!”
Вітер видихнув, що він,
Мабуть, марним став натхненням.
„Коли б ти мене кохав...
Схожа наша суть незрима”.
„Ми - лиш друзі, - він співав, -
Кожен власний хрест нестиме”.
„Коли б ти мене кохав!” -
Спалахнула враз і згасла.
Він по хаті кружеляв
Запах осені дочасний.
„Не кохає він тебе!” -
Тихо клавіші зітхнули.
...І пригадується знов
Те, що сяйвом промайнуло.
З російської переклала незабутня Наталка НІКУЛІНА.
1996р
Рисунок Артёма Васина