Тебе я знову бачив, що ж до того,
Бо разом з ним ти йшла,
Я обернувся, ніби випадково,
Щоб придивитись - може це не ти була.
Але це ти, я точно знаю.
Ті чорні очі я поки ще не забув,
Те ніжне тіло пам’ятаю,
Та голос, що колись я чув.
Я не забуду тепле літо,
Яке лише для нас було,
І що пройшло так непомітно –
Вже не повернеться воно.
Та знову листя шелестить,
І дощ нагадує про осінь
І вітер з хмарою кудись летить,
А може разом з ними і мені, бо досить…
…Вже досить думати про те,
Чого ніколи вже не буде:
Що не скажу, як я люблю тебе,
І ти не скажеш, що зі мною тільки будеш.
Мабуть зараз знову ти із ним,
Як колись була зі мною,
Та і я не сам, а ніби і ні з ким,
Бо досі я живу тільки тобою.
І хочу я з тобою бути знов,
Щоб бачити ту усмішку щасливу,
Щоб тихо говорити про любов
І ніжно цілувати твоє тіло.