Роки невпинно так летять,
Летять вони у майбуття.
І їм немає вже дороги
В своє минуле.
А я бажаю вороття
У те давнє своє буття,
Де там були часи такі,
Що крають серце до сих пір.
Повір, будь ласка,
Що тебе я не забула.
В душі моїй запамятавсь
І голос твій, і погляд твій.
І лютий місяць нагадавсь,
Що наші долі в ньому
Тихо розійшлися.
Не було сварок ні вагань
При виконанні моїх бажань,
А в твоїм серці після того
Тиша й спокій.
І тільки я несла тягар,
А разом з ним свою провину.
В душі весь час стискала рану ту глибоку.
І тільки лиш в кінці життя
Настав момент для каяття.
Й хватило сили волі
Це мені зробити.
Але ,як підсумок життя,
Провина в тім лише твоя,
Що всі забув ти почуття.
То ж каяття мені не слід було робити.