Пригадай, як влітку з тобою ми вдвох були.
І як один одного палко кохали ми.
І ніхто не знав про таємну оту любов,
Що давали ми один одному знов і знов.
Ранок прийде, сонце зійде.
Будеш лежати й мовчати.
Вечір спускається, сонце сховається,
Тільки не будеш ти спати.
Ти мене згадаєш зимою на самоті,
Зрозумієш, нас вже не двоє, а тільки ти.
І тоді захочеш знов сонця і листя тінь,
Та не повернути тих теплих, тендітних днів.
Бути без мене зможеш звичайно,
Але чи зможеш ти жити.
Подруга краща буде мовчання,
Туга – сестра, сльози – діти.