http://stihi.ru/2009/05/15/2852
КОЛИ СПАЛЮВАЛИ ВІДЬМУ НА КОСТРИЩЕ…
Коли спалювали відьму на кострище,
І страшний вирок зачитав їй кат,
Юрба нарікала.., але без сожаління,
Вона прагла чути тільки ведьминє каяття!
Але, відьма, така гарна, така вперта,
І не доставить радості юрбі,
Хоча на ешафоту є самотня,
Гордячка й упевнена в собі!
Коли спалювали відьму на распятье,
Народ взахліб волав, - Спали її, спали!,
І тільки одному хотілося крикнути,
Мені крикнути їй, - Будь ласка милая, живи!
Коли спалювали відьму на распятье,
Народ їй як молитву, - Ти, згори!,
Дивився на неї лише я, як на ікону,
Й з почуттям любови шепотів, живи!
Коли спалювали відьму, - нагрешила,
Їм всім вона лише вродою своею,
Дивився я з юрби, заламуючи руки,
Як волосся її пепелится золоте...
Коли спалювали відьму, ті пророки,
Яких забудуть швидко через годину,
Дивився я на відьми груди, очі й руки,
І до неї я б хоч зараз…, на багаття в тую путину!
Але, кожному - своє, і не воздасться,
Мені поруч з нею в полумі том бути,
Але, знаю точно, знаю не зумію,
Я відьму з ешафоту ту забути!
Але, кожному - своє, і не зумію,
Я карму змінити лихої її Долі,
Була на тому багатті вона сама прекрасна,
Коли дивилася донизу поверх голов юрби!
Тріскотять поліна, вугілля до жару розпечені,
Ні подиху, ні каяття, благання чи сльози,
О, Боже, ти прекрасна як свята!,
А спалюють тебе за всесилье краси!
Тріскотять поліна, вугілля розпечені,
І дим доволі вже забруднив небеса,
Хоча є відьма ти для тиєї юрби народу,
Але улюблена й мила ти - Моя!