Я більше не хочу бачити посмішку твою
І зустрічати схід сонця, яке я люблю,
Я більше не хочу кохати і ненавидіти всім серцем
Твоє єство, яке було чистіше за озерце,
А зараз ти просто вірний раб спокуси,
Яка, як змія, тебе тихесенько укусить,
І помреш ти, згадуючи мене, із слізьми,
Але хоч моє кохання ти з собою візьми!
Я більше не хочу зустрічати знову наше літо,
Яке теплом наших долонь було зігріте!
Я більше не хочу цілувати губи спраглі твої,
Які мені колись навіть наснились у сні,
І дивитись на небо це сумне, уже не наше,
Яке тобі потім тихесенько скаже:
„У неї в серці для тебе немає кохання,
А тільки зневага та розчарування!!!“
Я більше не хочу шептати ніжні тобі слова,
Які мене жалять, мов та кропива,
І дивитись на краплини літнього дощу,
Який ми любили, все одно я тобі не прощу
Те, що ти говорив таку гарну брехню,
А я повірила, як дівчинка, дурна, але ж люблю
Десь там далеко у глибині душі
Оті випробування долі і хитрощі твої!!!
Я більше не хочу дивитись на кохання, бо це дощ,
Лише гіркота, муки, сльози та страждання,
Оті крапельки гасять свічку мого життя,
Але через тебе, напевне, вже не буде вороття!!!
… Я більше не хочу, чуєш?! Не хочу…
Мої губи тихесенько шепочуть!!!