Вони росли, неначе примха вдачі,
Кохали дні ласкаві, теплі, літні.
І розквітали в місячному світлі,
Коли здивує ніч свій зір котячий.
Часу так мало їм дано, невдахам,
Як темрява, раптова йде зима,
Нема насіння і майбутнього нема,
Лиш цвіт, червоний, наче пір`я птаха
Лежить в багні знесилений, німіє.
Похмурий вечір,--наче безнадійність,
Не чародійство це, а лише дійсність
І світ свідомості повільно сутеніє.