Сутiнки

 
У тихих сутінках весняних
Ллють в повітря ладан кльони
І відбитком днів прадавніх
Маряться облич мільони.

Як підкова на дорозі,
Дні, що згублені поволі,
Повернути я не в змозі
Ций дарунок щирий долі,

Де в очах-баюрах мліє
так тривожно, так невірно
Спить життя і розуміє,
Що у ньому все ймовірно.