Навіщо ця бездумна гра в маріонетки?
Мій розпач – не замріяна сльоза,
А біль думок вертепно незбагнених
У сяйві зла!
Твоя блакить очей та марево тривалої розлуки
Мене бентежать. Сиротію вмить.
Я заплітаю в коси білі квіти.
Душа болить.
В мелодії журби навіщо відчайдушна порожнина?
Як демонічний погляд у фрагментах каяття.
Моя сувора тиха днина
В печалі сна.