Блискучою перлинкою дощу
Котилась по щоці сльозинка.
Корпіла над тарілкою борщу,
Бігала, метушилась бідна жінка.
П’яток позаторішньої картоплі
Гнилої і страшної віднайшла.
Дитя її сидить собі в коноплях,
Вона ж в комору глиняну пішла.
Худими, тонкими, павучими ногами
Спускається драбиною униз.
Раптом в очах земля зайшла кругами.
Упала б, та вчепилася за хмиз.
Знайшла страшні головки капустини
І радості не було видно дна!
Вона сьогодні нагодує сина!
Відіб’є дочку у чужого сна!
На шинкувала листя із капусти,
Укинула у горщик з кип’ятком,
Картоплю нарізала густо-густо
І кружку підсолодила медком.
Забігло дитя в хату: «мамо, мамо!
А баба Хвеся щойно розказала,
Що дід Палащ на кручі, ген он там-о
зарізав чоловіка. Ще сказала,
Що він з села, Петрович чи Куліш…»
Орися затряслася усім тілом,
Накинулась на власнеє дитя; «ти що говориш,
Збожеволів!» - сіла,
Злякалась, не повірила словам.
«Звідки стара дізналась про людину?
Кажи, Олесь, бо буде прочухан.»
Й пальнула чорним поглядом у сина.
Малий історію спочатку розповів.
І виявляється, що повернувсь з походу
Отой убитий. Ще й з собою вів
Приблуду, невідомого нам роду
Оцей же ж нечупара молодий
І зупинився у старої Хвеськи
Він хоч наляканий, проте цілий, живий,
Але говорить не по-нашому. По-чеськи.
Жінка не мала більше сил терпіть.
Розплакалась гарячими сльозами.
Як їй тепер на світі білім жить?
Як захищатися їй темними ночами?
«не плачте, не рвіть коси, мамо, мамо!
Він же ж ніхто нам, нащо ллєте сльози?»
«Олесь, Куліш був вашим з Лесей татом!»
…А за вікном так гірко пахли грози…