Розірвано вечір дощами...
А ночі нестримана суть
повзе з-під небесної брами
і в місто несе каламуть.
У хмари закутано зорі,
як душу - у чорний туман.
Я знов, опинившись надворі,
віддамся на волю вітрам.
Стихією змито невдачу,
хоч настрій намок під дощем.
Думки недоладно, ледачо
вже сплять, невдоволені днем.
Я просто крокую в негоді.
І навіть не знаю - куди.
Напевне, де звуки рапсодій,
де колір Кохання
і Ти...