Ні вчора, ні завтра у жовтих вогнів
У тих надвечір’їв сп’янілих і днів,
Коли сенс життя – водоспад з пелюсток абрикоса.
Мінливе мереживо барів нічних
Я й досі дівчисько замріяних снів
А в білому кольорі є тільки все і нічого…
Французькою пишеться істина та,
Що сутність моя тут насправді проста -
Легкою ходою з дверей на високих підборах…
Теплішають дні, скаженіють коти
І хочеться просто назавжди втекти
Що ж маю робити нарешті з цією весною?
Трамвайна романтика, радісний щем,
І присмак свободи під теплим дощем
Як можна забути і як… повернути?
І ретро мелодія з радіохвиль
Немов підфарбує життя мого стиль -
По краплі солодку отруту минулого пити.
Ще можна без правил піти у весну,
І можна напевно, не знаючи сну,
Сп’яніти травневим бузком і забути про вчора.
Давай перейдемо нарешті на «ти»
Нехай поміж нас паперові мости,
Хіба це важливо, коли розквітають дерева?...
А бармен знайомий мене не впізнав,
Невже я змінилася не на очах?
Хіба це важливо, коли… все можливо?