МОРАЛЬНИЙ КОДЕКС. Стаття 22. Відривання від землі.
Як я вийшов від Марії
У зимовий ясний день,
Політати були мрії
І тому я став на пень.
Відштовхнувся ввись ногами,
Підлетів у висоту,
Над блакитними снігами
Споглядати красоту.
На подвір'ячко до мами
Приземлитись я хотів,
Тільки вітру криголами
Потягнули до полів.
Я, мов парус, що на хвилі
Моря білого зими,
Злинув у простори милі,
Де колись ходили ми.
Присніжився серед поля,
Гір хребет де бовванів,
Ось оце і була воля,
Що приходить в п'єсу снів.
Сніг іскриться, мов намисто,
А сніжинки-зірочки -
Не прим'яті, в полі чисто,
Ніби прані сорочки.
Сонце - низько, не кусає,
А всміхається ясне,
Полетів би понад плаєм,
Та боюсь, що сон мине.
Цей політ - мандат за віру,
За молитву перед сном
І за скляночку кефіру,
Що була з порожнім дном.