Думки – анклав,
розлив і вар,
де іній впав
і дзвону згар.
Тут по зубах
мистецтво "прі"–
очей пожар,
палай і зрій.
Ось гострий меч
в руці брудній –
їдь словотеч
з`їдає дні,
ледь спалахне
та опече –
звиває, гне
її, мов чернь.
Латетний нерв,
крикливий смак –
мов тіло тне
для зойку рак.
На усміх звів
волання злі.
Биття – мов дзвін
затихло і
зліталась тля,
мов дітвора.
Мов іній, зляг
і серце крав.
Тремти, холонь,
у склепі мов –
се срібло скронь,
просякла кров.
Нахабний рев,
дурний, той звик.
І вуха вже –
матні смітник.
Тирадний смерч,
бурчання дріб.
Де гне мене
мистецтво "прі"?
Моя земля,
моя се п`ядь,
папір і тля.
Гачкую рать –
пернате Ра.
Блюз-колорит,
а з-під ребра –
пташиний вид.
24 Лютого 2010