Десь тиха хмара в небі пропливає
Отам біжить задумливий струмок.
Потроху вітер гілку колихає
І плине час, для всього є свій строк.
У ланцюгу подій ми заблукали.
Бува що знаємо їх добре наперед.
Нас труднощі мов мавпенят лякали
І ми сідали на новісінький мопед.
Збирали квіти польові і дарували.
І захід сонця бачили і схід.
Місця свої улюблені назнали.
І щось було не зовсім так як слід.
І щось було з шаленістю не добре,
Без неї сумували ми чомусь.
Батьки нас називали ніжно "лобури"
І кожен думав з нас: нічого відмовчусь.
З далеких тих світів ми беремо бажання.
І долі йдем, бува, наперекір.
І знаємо не буде здивування.
Богів не буде гніву з гір.
2003