Неспокійне моє серце
Перепілкою туркоче.
Бо ось ти з своїм відерцем
Йдеш по воду неохоче.
Он додолу твої очі,
Стан буцімто надломився.
Ба, до нього всі охочі.
Чом я й досі не втопився?
Чом не пірнув в твої очі.
Не заплутався в ці коси,
Що тобі лягли на груди,
Як на трави ранні роси.
Не для пестощів ці руки
Зашкарублі мов цурпалки.
Та й які там вже цілунки
Коли губи як уламки.
Може зовні ти й незграбний
Та ж душа твоя чарівна.
Бо душею ти доладний
В людях завжди те опів-на.